Довідник краєзнавця: археологічні пам’ятки та давні поселення Одеського краю (Частина 2)

Сприятлива природа нашого краю — море і річки, велика кількість дичини і родючі землі — протягом всієї історії приваблювала на наші землі різні племена і народи. Найбільш ранні зі знайдених тут артефактів відносяться до кінця середнього — початку верхнього палеоліту (приблизно до 40-28 тисяч років тому). Пам’ятки епохи мезоліту (10-7 тисяч років тому) відомі в основному в долині річки Барабой, а поселення наступної (неолітичної) епохи тут взагалі невідомі. Повноцінно представлена епоха бронзи — це і поселення, і величезна кількість курганів, розкиданих по всій території. Родзинкою нашої археології є городища і поселення античної епохи, пов’язані, в основному, з долиною Дністра, а також племена черняхівської культури, розкидані по всій долині Барабоя. Всього у Одеському регіоні налічується кілька сот археологічних пам’яток, по концентрації яких він займає одне з провідних місць у Східній Європі. Отже, познайомимося з деякими із них докладніше.

ГЕДІГОЛЬДОВА ВЕЖА – середньовічна кам’яна споруда. Історик Пилип Карлович Брун вважав, що свого часу вона височіла над Дністром по лівий його бік, десь поблизу сучасних Маяків і могла бути вежею-маяком. Ця думка базується на повідомленні фламанського дипломата та мандрівника Гільбера де Ланноа (1421 рік), що для її будівництва подільський староста Гедігольд (Юрій Гедігольд Галігінович, звідки й назва), надіслав 12 тисяч люду і 4 тисячі возів з каменем. Але ж у цьому повідомленні йдеться не про вежу, а про замок, який, на думку історика МихайлаГрушевського міг бути Чорним містом (Чорноградом), про який згадують польські документи 1442 року («Czarnigrad, ubi Dniestr fluvius dictus mareintrat»). На картах Гійома Боплана і Гійома Сансона ХVІІ століття, літерою «Н» з назвою – «Czarne» позначено його руїни. Доктор історичних наук Ігор Сапожников вважає, що місце розташування замку Гедігольда слід пов’язувати не з Маяками, а з Кочубійовим (майбутнім Хаджибеєм – Одесою), вперше згаданим 1415 року як хлібний порт, тобто за шість років до події, описаної Гільбером де Ланноа.

ГЕНУЕЗЬКІ КОЛОНІЇ (факторії) – торговельні центри купців італійського міта Генуї ХІІІ-XV століття уПівнічному Причорномор’ї та Криму. Засновані з підтримкою Візантійської імперії, щоб монополізувати торгівлю на Чорному морі та переграти конкурентів з Венеції. 1266 року представник Золотої орди в Криму Мангу-хан передав генуезцям фортецю Кафа (сучасна Феодосія), що стала центром їхніх колоній. Найближчими до сучасної території Овідіопольського району були генуезькі колонії Монкастро і Джінестра.

ДЖІНЕСТРА (Ginestra) – генуезький порт-факторія на березі Чорного моря в районі сучасної Одеси. Заснована на початку ХIV ст. Більшість вчених вказують на збіг назви факторії з іменем річки Дністер (отже, мала б бути десь на його березі). Інші історики виводять назву «Джінестра» від степової кущової рослини родини бобових – «дроку» (лат. – Genista), яка має яскраво-жовті квіти (народна назва – тереза, чистик).

ЄДИСАН (тур. – Yedisan) – історична область у міжріччі Дністра і Південнго Бугу. Названа за місцем кочівництва Єдисанської орди. На південному заході межувала з Бессарабією, на півночі – з українськими землями під владою Польщі (кордон по рр. Ягорлик і Кодима). Входила до складу Кримського ханства, а з 1775 – безпосередньо до Османської імперії.

ЄДИСАНСЬКА (Очаківська) ОРДА – кочове об’єднання тюркомовних племен, що мешкали у XVIII столітті у степах Буго-Дністровського міжиріччя. Назва походить від тюркського «Єдисан» – 7 тисяч (луків). До XVII століття орда входила до складу Малих ногаїв (частини Великої Ногайської орди). Спочатку мешкала поміж ріками Волгою і Яїком (Уралом), але під тиском калмиків перекочувала на Кубань, звідки в 1728 році – у Єдисан.

1753 року французький дипломат у Кримському ханстві Клод Шарль де Пейсонель (1727-1790 роки) повідомив, що орда складалася з п’яти племен: Сарифу, Делігель, Березен, Хаджидер і Сарияр. Іісторик Ігор Сапожников вважає, що вказані імена були назвами гідрографічних об’єктів: Сарифу (Сари-су) – річка та лиман Кучурган, Делігель (Делі-гель) – Тилігульський лиман (озеро) й річка, Березен – лиман і річка Березань (лівий рукав лиману; бо правий називався Сасик-Березен), Хаджидер (Аджі-дере) – балка поблизу сучасного Овідіополя, Сарияр (Сари-яри) – сучасної назви на разі не визначено. Отже Пейсонель мав на увазі не назви колін орд, а місця центрів їх розташування. 

До 1758 року мурзи орди набули такої сили, що вона виступила проти кримського хана Халім-Гірея (1756-1758 роки) і звела на престол Кирим-Гірея (1758-1764 роки). Саме з цих часів маємо першу письмову згадку про Аджидер. Німецький географ Іоганн Тунманн зазначив, що на території Єдисану, крім ногайців, перебували гілки давніх астрахано-ногайських колін: Багадін, Кротоякі, Алаш, Келічі (колишні піддані хана Аюки), Ак-кою, Манджак, Он-чадир, Бадрак, Асс та інші. Території цих колін позначено на карті Ріцці Заноні 1769 (видана 1774 року). Так, «Bahadin» і «Krotojaki» лежать на північ від Очакова; «Alash Mirza» – на правому березі Бузького лиману, «Keliczi» і «Ak-Koju» – поміж річками Кучурган і Середній Куяльник; «Mandzak» і «On-Tahadir» – на південь від річок Ягорлик і Кодима. 

Були тут також поселення, серед яких до території сучасного Овідіопольського району належали: «Bogaz» (Бугаз), «Giribirzina» (Гірибурзина),«Odzider» (Аджидер). Річка Барабой показана як «Balka Kanaja» (Балка Каная - Кривава), по лівий бік якої – поселення «Kаnaja Murza», а на березі Чорного моря – «Janiduni» (Янідуні, Хаджибей – сучасна Одеса). 

На 1770 рік орда налічувала майже 8 тис. осіб із султанами, мурзами і старшинами. В цей час на землях краю згадано два аули – Буркут і Єсебой. Того року орда перейшла у російське підданство, а після анексії Криму Російською імперією у 1783 році, імператриця Катерина ІІ своїм указом скасувала існування причорноморських орд. До 1787-1789 років на території Єдисану, що офіційно був підпорядкований Османській імперії, мешкали залишки ногайців і татари, переселені з Криму. В описах Франца де Волана згадуються руїни ще 2-3 татарських поселень на річці Барабой (від Петродолинського до моря).

КОСИ ВЕЛИКОЇ ФОРТЕЦІ – земляне укріплення. Містилося на території сучасного села Миколаївка над узвозом до коси. За повідомленням Франціа де Волана у 1791 році, фортеця мала шестикутну форму, два фаси якої перекривали витік Дністра, що був за 700 сажнів від неї. Він також зазначив, що «споруда виконана точно в турецькій манері, і не має потреби шукати її походження в іншому місці». Мабуть-таки справді спорудили її турки чи татари, про що засвідчували «камені з написами» – їх розшукав поблизу В.І. Григорович у серединіХІХ ст. В квітні 1779 р. російський посланець у Константинополі О. Стахієв написав Катерині ІІ, що «по той самий бік Дністра дана їм [запорожцям] зруйнована фортеця, яку вони хочуть відбудувати для охорони відведених їм місць в очаківській окрузі». Саме в ній перебував Кіш Буго-Дністровської Січі у 1778-1779 рр. Слід мати на увазі, що форма і конструкція цього укріплення набуває прямих аналогій з «Внутрішнім Кошем» Нової Запорізької Січі на Дніпрі.

 

Ігор Сапожніков, доктор історичних наук, археолог, краєзнавець

Отправить в FacebookОтправить в OdnoklassnikiОтправить в Vkcom