Довідник краєзнавця: що таке Даллик, де знаходиться мис Отарик та чи існує Очаківське гирло?

Чи добре ми знаємо історію свого краю; чи знаємо, хто, коли і як досліджував наші землі; якими раніше були річки, озера, лимани, ліси та інші природні місця, які оточують нас і про існування яких ми, інколи, навіть і не чули. Міський інформаційний ресурс "Вести Ильичевск" починає серію дослідницьких матеріалів, які допоможуть читачам ближче познайомитися з історією нашого краю, дізнатися подробиці деяких історичних подій, а також цікаві факти про населені пункти, загадкові місця і особистості, які з ними пов'язані. Починаємо з довідкових матеріалів про природні об'єкти навколишніх територій. Довідник сформований у алфавітному порядку за природознавчими категоріями.

(Джерело: Овідіопольський район: енциклопедичний довідник. – Одеса-Овідіополь: ВМВ, 2011. – 716 с.; автори статтей – Ігор Сапожніков  Сергій Аргатюк. Деякі статті доповнені  ними ж)

АКАРЖАНКА - (Акаржа, з тюркськї – «та, що тече текуча») – степова річка басейна Чорного моря, яка впадає до правої частини Сухого лиману. У 1791 році перший архітектор Одеси, Тирасполя, Овідіополя та інших міст Франц Павлович де Волан так описав цю річку: «Лощиною Акарчі тече швидкоплиннй струмок, який може рухати декілька млинів».

Довжина річки складає 49,4 кілометрів, площа водозбору 190,3 км2 (з них орні землі – 58,5%), норма стоку 1,2 млн. м3. У басейні річки на території Біляївського й Овідіопольського районів є 7 ставків і одне велике водоймище на північ від селища Великодолинське (площа 130,4 га, обсяг 2,344 млн3). Вода належить до сульфатного класу натрієвої групи (II-го типу).

На берегах річки розміщені населені пункти Овідіопольського району – Ленінталь і Великодолинське.

БАРАБОЙ – річка басейну Чорного моря. Протікає територією Роздільнянського, Біляївського та Овідіопольского районів Одеської області. Вздовж неї розташовані наступні села Овідіопольського р-ну (із півночі на південь): Петродолинське, Йосипівка, Мар’янівка, Новоградківка, Доброолександрівка, Барабой, Дальник та Грибівка. Мандрівник Мартин Броневський у 1578-1579 роках назвав місцевість, якою тече річка, «Берибонією» або «Лікастемом» – «вовчим гирлом». За часів подорожі знаменитого османського мандрівника Евлії Челебі 1656 року, на берегах річки існувала ногайська стоянка «Бурі-Муюн» на шляху між Отариком і Хаджибеєм.

Франц де Волан у 1791 році зафіксував за 8 верст від гирла Барабою козацьке поселення Перебойна (Барабой, хутір). За описом 1871 року це – неглибока річка, що брала початок вище німецької колонії Ельзас (сучасне село Щербанка Роздільнянського р-ну) Тираспольського повіту.Протікала неглибокою, а біля витоків доволі широкою балкою; влітку пересихала, але весною наповнювалася водою і ускладнювала переїзди. У ХІХ ст. річку перетинали сухопутні шляхи сполучення, що і нині проходять із Одеси до Овідіополя, Маяків і Тирасполя. Найбільші паводки зафіксовані у 1831 році та в ніч на 2 лютого 1845 року, коли вода сягнула рівня 2 метрів заввишки і затопила значні частини названих вище німецьких колоній Лібентальського округу.

ДАЛЛИК (тюрк. – dallyk) – місцевість у долині річки Дальник, яка впадає до основної частини Сухого (Дальницького) лиману. Ногайська стоянка (аул) на шляху з Отарика до Хаджибея. Евлія Челебі описав її у 1656 році, зазначивши, що в перекладі назва означає «місцина з чагарями».

ДАЛЬНИК – річка. Бере початок на північ від селища Великий Дальник, впадає до Сухого лиману. Довжина 18 км, площа водозбору 248 кв. км. Територія басейну урбанізована і розорана. Норма стоку 1,48 млн. м³. У басейні – 3 ставки площею 45,5 га, обсягом 0,5 млн. м³, а також два водоймища площею 108,6 га, обсягом 2,2 млн. м³.

ДАЛЬНИЦЬКИЙ ЛІС – ботанічний заказник загальнодержавного значення біля села Нова Долина. Площа – 2304 га. Закладений як лісовий масив у 1957-1959 роках. Створений офіційно 28 жовтня 1974 року. Еталонне лісонасадження в сухому степу. Зростає 61 вид дерев та кущів. Найбільш цікаві: модрина європейська, яловець віргінський, айва японська, горобина звичайна, аронія. Є тут вид з червоного списку Одеської області – мигдаль степовий, а з трав’янистих – голонасінник одеський («Червона книга України»). Має значну наукову та природоохоронну цінність як експериментальна база степового лісорозведення. Ним опікується Великодолинське лісництво держпідприємства «Одеське лісове господарство».

ДНІСТÉР (давньогрецькою – Τύρας, латиною – Tyras, молдовською – Nistru) – річка на заході і південному заході України та у Молдові. Довжина – 1352 км, площа басейну – 72,1 тис. км². Виток розташваний на північних схилах Українських Карпат (гора Розлуч біля с.Вовчого Турківського району Львівської області), на висоті понад 900 метрів над рівнем моря. Впадаючи в Чорне море, утворює Дністровський лиман. Одна з найбільших річок України, забезпечує питною водою Одесу, Іллічівськ, Білгород-Дністровський, Теплодар та багато інших міст регіону, а також низку зрошувальних систем.

ДНІСТРОВСЬКИЙ ЛИМАН – найбільше за площею внутрішнє водоймище регіону Північно-Західного Причорномор’я. За походженням є нижньою частиною долини Дністра, що її затопили води Чорного моря близько 13 тисяч років тому внаслідок загального кліматичного потепління. Площа лиману становить 408 кв. км, обсяг близько 0,73 км³, середня глибина 1,8 м, площа водозбору – 75200 кв. км. Довжина лиману по осьовій лінії сягає 42,5 км, максимальна ширина 12 км, найменша (між мисом Отарик та Білгород-Дністровськом) – 4,2 км. Північна частина лиману найглибша (місцями 4-6 м), на півдні середня глибина не перевищує 1,5 м. Лиман замерзає мало не кожної зими, крига на ньому тримається в середньому 84 дні (найдовше – 129 днів). З’єднується з Чорним морем через Цареградське гирло, яке прорізує піщано-черепашковий пересип завдовжки майже 11 км. До 1953 року існувало Очаківське гирло.

МЕТЕОРИТ «ГРОСЛІБЕНТАЛЬ». Кам’яний (хондрит звичайний). Складається з двох екземплярів загальною вагою 7,6 кг. Згідно з даними метеоролога Р.О. Пренделя, упав 21.11.1881 о 6.30 ранку в супроводі яскравого боліда, що пролетів над Одесою і значною територією Херсонської губернії (координати місця падіння: широта – 46о21’N, довгота 030о35’E); тип SWFaFs–L6. Про подробиці знахідки сповістив у своєму листі вчитель народного училища Грослібенталя Г. Знаковський. Метеорит знайшов на своєму полі німець-колоніст Я. Гешеле, який був свідком падіння.

МЕТЕОРИТ «СУХИЙ ЛИМАН». 5 травня 1987 року його знайшов викладач Одеського сільсько-господарського інституту В.І. Михайлюк на краю поля навчально-дослідного господарства. Характеристика: широта 46о24,000’N; довгота 30о4,000’E; вага 48 кг; тип H4-5SWFaFs. З уламку, що його надіслав професор Є.М. Крамер (Астрономічна обсерваторія Одеського університету ім. І.І. Мечникова) до Комітету у справах метеоритів, визначено космічне походження об’єкта. Зберігається в Москві.

ОВІДОВЕ (Відове) ОЗЕРО – назва Дністровського лиману в ХVІ-ХVIIІ ст. Уперше з’явилася, мабуть, у «Хроніці польській» Мартина Бєльського (1495–1595 рр.) 1551 року, виданій у 1597 році. Він повідомив, що у 1516 році «козаки… ходили походом під турецьке місто Білгород і захопили там чимало коней, рогатої худоби та овець, але на зворотному шляху їх наздогнали татари і турки біля озера Овідового».

Приблизно того самого часу сталася сутичка з татарами старости міста Бара Бернарда Претвича, про яку він пізніше згадував: «На те місце я тоді йшов цілу ніч і знайшов їх над Відовим, у верхів’ях Беримбою [Барабою]…».

Станіслав Сарницький 1585 року написав: «Озеро Овідія розташоване поміж Гіпанісом [Південним Бугом] і Тирасом [Дністром], але ближче до Тирасу». Далі автор подає легенду про походження назви озера від імені римського поета Овідія: «Озеро в Бессарабії відоме головним чином своєю назвою, оскільки біля нього, як розповідають, мешкав відомий римський поет».

Автор «Опису Молдавії» Дмитрій Кантемир (1673-1723 рр.) розповів, що це озеро називають Лакул Овідулуй. Таку саму назву подавали німецький географ Іоган Тунманн, німецький та російський натураліст, геолог, етнограф та енциклопедист 18-19 століття</span><span style="color: #252525;"> </span>Петер Симон Паллас та інші. Однак, як підкреслює автор «Опису Очаківської землі» (1794 р.) Андрій Казимирович Мейер, «лакул овідулуй» молдавською означає лише «овече озеро». Виникла ця назва з того, що «татари приганяли свої отари до лиману на водопій, тут їх і мили». Озеро Відове, Овідова, Овідове позначалось на багатьох картах ХVII-ХVІІІ століть, з яких найпізніші - це карта Дністровського лиману Франца де Волана 1791 року та «Гидрографическая карта северным берегам Черного моря…» 1795 року.

ОТАРИК (От-Ярик, Одарик) – мис, урочище і коса на лівому березі Дністровського лиману на північний захід від села Роксолани. Назва перекладається з татарської як «багаття з хмизу». Місце переправи через лиман та стоянка на шляху до Очакова (ХVІІ ст.).1656 року Евлія Челебі переправлявся тут двічі. З його розповіді випливає, що прибулі розпалювали тут вогнище, чим подавали сигнал, щоби з Аккермана надіслали човни. Козаки частенько користувалися з цього, щоб узяти в полон човнярів. 1791 року Франц де Волан зустрів на косі «Одарики» три сім’ї рибалок.

У відомості Чорноморського козацького війська 1792 року зазначено: «невід і сітки при урочищі Отарик тримали козаки куреня Шкуринського Харко Чуприна (6 осіб) і Губа (2 особи)».

З початку ХІХ століття тут стояв хутір К. Мархоцького (у 1856 р. складався з 5 дворів). Хутори від Роксолан існували тут і пізніше, зокрема позначені на картах 1896 і 1920-х рр.

ОЧАКІВСЬКЕ (Бугазьке) ГИРЛО. Одне з гирл Дністровського лиману. Було в східній частині піщаного пересипу, що відокремлює лиман від Чорного моря, ближче до Очакова (звідси й назва).

На відміну від Цареградського, це гирло було мілкішим (активно функціонувало під час повеней), але саме ним до лиману навесні заходила риба, зокрема кефаль.

За даними Франца де Волана 1791 року, гирло завширшки сягало 25 сажнів (близько 53 метрів) і завглибшки – 5-6 футів (1,5-1,8 метрів). Час від часу, коли стік Дністра меншав, гирло замивалося піском (1790, 1926 роки). У 1795 році на «Гидрографической карте северным берегам Черного моря…» його глибину позначено лише у 3 фути (0,9 метрів). Частина пересипу (острів завдовжки 6, завширшки близько 1 версти) між двома основними гирлами мало назву Бугас (Бугаз).

За часів де Волана тут було кілька островів. Російський письменник, видавець, журналіст, історик та географ Павло Свиньїн в «Описі Бесарабської області» (1816 року) записав: «Пересип між гирлом Дністра називається Бугас або Очаківське гирло завдовжки 6 верст, а завширшки не більше однієї версти; вона не заливається ніколи водою, а тільки береги її під час сильної з моря бурі вкриваються хвилями. На ній дуже зручно влаштувати карантин і навіть збудувати укріплення; нині стоїть тут військове брандвахтове судно».

В описі, датованому 1871 роком, сказано, що ширина Очаківського гирла складає 70 сажнів (майже 150 м), глибина - 5 футів (1,5 м).

1916 року через Очаківське гирло було прокладено залізницю (тут був зведений тимчасовий міст, поновлений у 1941 році – див. Дністровська мостова переправа). А протягом 1953-1955 років гирло засипали остаточно. У 1980-х роках насипи залізниці і шосейної дороги в районі колишнього гирла були укріплені каменем і бетоном.

СУХИЙ ЛИМАН розташований на узбережжі Чорного моря, має площу близько 150 гектарів. Після того, як у 1957 році його остаточно з’єднали з морем судноплавним каналом завглибшки 14 метрів, лиман фактично став морською затокою, в якій розташовані Іллічівські морський та рибний порти. Верхів’я лиману мілководні (до 1,5 м); північна і західна частини відділені дамбами і перетворені на прісноводні ставки, куди впадають річки Дальник та Акаржа.

До середини-кінця ХIХ століття лиман називали Дальницким. Він свого часу майже цілком пересох, тож і дістав назву Сухий. Від моря його відокремлював піщаний пересип завширшки 47-170 метрів і завдовжки 1,25 кілометра, звідки тривалий час брали пісок для будівництва Одеси та залізниць навколо (див. також Рибальство на Сухому лимані).

ЦАРЕГРАДСЬКЕ (Стамбульське, Константинопольське) ГИРЛО</strong> – протока, що прорізає південну частину піщаного пересипу Бугаз і сполучає Дністровський лиман з Чорним морем. Довжина близько 380 метрів, ширина 220-280 метрів. Через гирло пролягає підхідний канал до Білгород-Дністровського порту для суден завдовжки 1 милю, завширшки 80 метрів, завглибшки близько 10 метрів. За даними Франца де Волана 1791 року, гирло мало ширину близько 40 сажнів (85 м) і глибину майже 2,5 сажня (5,4 м).

У 1795 році на «Гидрографической карте северным берегам Черного моря…» глибини у гирлі мали позначки від 20 до 31 фута (6-9,4 м), в морі і лимані – лише 9-10 футів (2,7-3,0 м). За описом 1871 року воно сягало вшир 150 сажнів (понад 320 м) і мало глибину 10-17 футів (3-5,1 м). На південно-західному березі гирла стоїть Дністровсько-Цареградський маяк.

Другие материалы в этой категории: История края: сколько лет Одессе? »
Отправить в FacebookОтправить в OdnoklassnikiОтправить в Vkcom